Землекористування

У багатьох регіонах України десятиліття надмірного та неефективного використання ресурсів спричинили величезне навантаження на природне середовище. Величезні площі земель були передані під сільське господарство, а для відведення води з водно-болотних угідь було побудовано розгалужені дренажні системи. Хоча ці втручання мали на меті підвищити продуктивність, вони порушили природну функцію ландшафту як "губки" — його здатність поглинати, утримувати та поступово віддавати воду.

Оскільки водно-болотні угіддя були спрощені до дренажних мереж, природні оселища знищувалися, а водні екосистеми ставали фрагментованими. Сьогодні ці змінені ландшафти набагато менш стійкі. Вони з труднощами утримують вологу під час посушливих періодів і не можуть ефективно поглинати сильні опади, що підвищує ризик як посух, так і раптових повеней.

Те, що колись вважалося прогресивним землекористуванням, стало ключовим чинником регіональної гідрологічної нестабільності, роблячи громади та екосистеми вразливішими перед обличчям кліматичних змін

 

Водні системи зазнають додаткового навантаження через інтенсивні методи землекористування в лісах, на сільськогосподарських угіддях та в урбанізованих районах. Суцільні рубки та монокультурне лісівництво знижують різноманітність рослинності, глибину кореневої системи та погіршують структуру ґрунту — чинники, що мають вирішальне значення для утримання та поступового вивільнення води. У сільськогосподарських ландшафтах ущільнення ґрунту важкою технікою, ерозія та втрата органічної речовини знижують інфільтраційну здатність ґрунту та його потенціал до утримання вологи. Як наслідок, дощова вода менш ефективно поглинається та накопичується в ґрунтах і підземних водах. Замість цього більша частина води швидко стікає поверхнею та через дренажні системи, що призводить до різкого підвищення рівня води в річках після сильних дощів і водночас до зниження базового стоку в посушливі періоди.

Ці спрощені та надмірно експлуатовані екосистеми також набагато вразливіші до кліматичних екстремумів. Зокрема, монокультурні ліси менш стійкі до посухи, шкідників і хвороб, і швидше висихають за умов підвищення температури. Оскільки регуляція вологи погіршується, зростає ризик масштабних лісових пожеж, що ще більше прискорює втрату води, деградацію ґрунтів та колапс екосистем. Деградовані екосистеми не лише не здатні пом’якшувати екстремальні явища, а й активно посилюють цикл посух, пожеж і повеней